Вишивка.

 
 

Вишивка.




В небі сонця золотий клубок
Розсипає нитки промінці,
Їх збирають рученьки дівочі
І гаптують цвіт на полотні.
М.Рильський

Сучасний стан нашого суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної історії та культури, до усвідомлення необхідності збереження традиційного народного мистецтва як генофонду його духовності, втрата якого загрожує існуванню самого народу.
У розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це улюблений і здавна поширений різновид народної творчості.
Вишивка в Україні – світ краси й фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, схвильована розповідь про думки й почуття людини, світ натхненних образів, що сягають давньої міфології, звичаїв і уявлень наших предків.
Розгортаю життя,
як сувій полотна:
ось мережка гріхів
і низинка падінь.
Верховинка жадань,
яворівка притаєних прагнень.
Далі – хрестики чорні
страждань і терпінь
та червона стебнівка
палкого кохання.
Ось гладинка жіночої ласки,
перетиканка пестощів з ніжністю…
Ці нитки, ці голки,
незаручені пальці в наперстках.
Все життя у шитті
і шиття, як життя.
Ірина Сеник

Вишивка – однин з давніх і найбільш розповсюджених видів народно декоративно-прикладного мистецтва.Виникнення і поширення вишивки губиться в глибині тисячоліть .Про це свідчать стародавні історики, розповідають численні археологічні знахідки. Особливе значення мають розкопки скіфських курганів, матеріали яких є цінним джерелом для виникнення культури й побуту цих племен. Святковий костюм скіфів був щедро орнаментований золотими нашивками із зображеннями грифонів, левів, оленів, різноманітною аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами.
Про високий рівень вишивального мистецтва свідчить одяг і сарматів.



Оздоблений золотим гаптування у багатих жінок, а звичайними намистинками - бідних.
Сенсацією були розкопки Соколової Могили в с. Ковалівці Миколаївської області. Це одне з небагатьох непограбованих поховань знатної сарматки, в якому знайдено залишки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору. Вишивка датується І століттям до нашої ери і є найдавнішою з досі відомих. Вишивка виконана технікою золотого шитва “у прикріп”.
Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Вишивка в одязі мала закликальну символіку, була оберегом. Вишитий узор набував магічної сили й виконувався в суворо визначених місцях: навколо шиї , на грудях, на подолі. Особлива увага приділялась оздобленню рукава як шанування роботящих рук , підкреслення їхньої сили і вправності. Із плином часу символіка мотивів поступово втрачається, залишається тільки зовнішня форма, і орнамент стає прикрасою.
До наших днів дійшла українська народна вишивка лише ХУІІІ – початку ХІХ століття, насамперед тому, що погляд на неї , як на витвір мистецтва утвердився тільки у 80 –90-х роках ХІХ століття. Саме з того часу прогресивні діячі культури починають цікавитися нею й збирати її в музеях і приватних колекціях .
У процесі історичного і культурного розвитку в Україні в кожній місцевості утворилися характерні орнаментальні мотиви й копозиції, колірна гама, спеціфічні техніки виконання . Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи й удосконалююючи їх.
Вишивкою захоплювалися повсюду. Кожний район, навіть кожне село різнилися місцевою самобутнісю.
В українських вишивках збереглася значна кількість геометричних орнаментальних мотивів, які мали в давнину магічний зміст. Вишивки були своєрідним оберегом від злих сил. Однак із плином часу семантика їх забулася, втратилося їхне первісне значення, вишивки стали тільки художнім оздобленням.
В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню і односторонню вишивки.
До двосторонніх належать техніки “перебору”, “поза голкою” і “стебельний шов”, “соснівка”, “штапівка”, “двостороння гладь”, варіанти технік
“виколювання”,“вирізування”, “мережання”, “рубцювання”тощо.
До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворотного або лицевого боку тканини. Це “низинка”, “занизування”, “поверхниця”, “набирування”, “кафасор”, “штапівка”, “верхоплут”, “бігунець”, “плетінка”, “кіска”, “ретязь”, “хрестик”, “ланцюжок-тамбур”, “кучерявий”, “городоцький” стібки та інші.




В оздобленні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання. Дивовижна винахідливість і талант виявилися в умінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів.
Виходячи з локальних особливостей народної вишивки, які виявилися в колориті, техніках виконання, типових орнаментальних мотивах і композиціях, умовно здійснено етнографічний поділ на регіони України.
Це – середнє Подніпров’я, Полісся, Поділля, південь України, Карпати і Прикарпаття.
Полісся охоплює територію сучасних Волинської, Рівенської, Житомирської та північні райони Київської, Чернігівської й Сумської областей. Відрізані лісами й болотами поліщуки довше, ніж в інших районах України, зберігали в побуті, народному мистецтві, віруваннях архаїчні елементи, що несли відгомін не лише давньоруської, а й праслов’янської традиції.
В поліській вишивці використовуються нескладні орнаменти, які утворюються з ритмічного повтору окремих або вписаних один в другий ромбів, восьмикутних зірок, ламаних ліній. Особливе місце посідає мотив “осьмирожка”.
Розетка – основний і найпоширеніший мотив вишивання Полісся. Вона має чотири, шість і вісім загострених або заокруглених кінців, які поперемінно вишиваються червоним або чорним. Розетки чергуються із зображенням ромбів, кругів, зиґзаґів, хрестів у різних варіантах. Мотив хреста часто буває вписаний у ромби, прямокутники й має різне кольорове забарвлення .Часто у вишивці трапляється мотив птаха, іноді з деревом життя у центрі, із гілочками з ягід і листя. Інколи мотив птаха конкретизується до більш чіткого відтворення лебедя, орла, пави, качки.
На Чернігівському Поліссі зафіксовано мотив пугача, зрідка грифонів, орлів, коней. З архаїчних мотивів побутують сильні стилізовані антропоморфні мотиви у вигляді ромба, які мають місцеву назву “на козака”.
Так, на К и ї в щ и н і найбільш поширені вишивки з геометричничним, інколи – геометризовано-рослинним орнаментом (з квітами, листям, бутонами). Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та інші фігури. Вони сполучаються з “кривульками”, хрестоподібними зображеннями тощо.Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого.
Найбільш уживаними техніками є “гладь”, “набирування”, “стебківка”, “поза голкою”.
Для Ч е р н і г і в щ и н и характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та білий кольори або червоний та синій на білому тлі виробу. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські
рушники з геометризовано-рослинними мотивами (розетами-квітами,
букетами, вазонами) та іншими зображеннями (птахами , людьми) тощо
улюбленими техніками вважають : “гладь”, “набирування”, “вирізування з лиштвою”, “шпатівка”, “мережка”, “хрестик”, “качалочка” та інші.





Так, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття найулюбленішим стає мотив стилізованих червоно-чорних троянд, виконані в техніці хрестика ,що особливо поширюється у вишивці Київської, Харківської, Полтавської,Чернігівської областей.
Гаптує дівчина й ридає – чи то життя!
Червоним , чорним вишиває мені життя,-
Так піднесено сказав Павло Тичина. Адже в народі існує поетичний образ:
Червоне – то любов,
А чорне – то журба.
Хрестик – одна з найпоширеніших рахункових технік, вона найбільш легка, доступна у виконанні й перезніманні узорів. Завдяки цьому хрестик дає величезні можливості для кольорової розробки орнаментального мотиву – найчастіше в червоно-чорній гаммі. Краса залежить від точного рахунку ниток тканини й діагонального перекриття верхніх стібків, які мають лягати в одному напрямку.
Техніка хрестика поступово витісняє давні засоби шитва, сталу колористичну гамму, традиційні орнаментальні мотиви.
Майстрині надають перевагу натуралістичним мотивам троянд, гводздик, лілій, жоржин, хмелю, винограду, які поширюються через друковані взірці, альбоми з малюнками для вишивок у псевдонародному стилі.
Замість традиційних орнаментів у вишивках з’явилися різноманітні червоно-чорні квіти. Але поступово вишивальниці навчилися домагатися цілісності, ритмічного співвідношення білого тла і яскраво насиченої вишивки.
На Чернігівщині рослинні мотиви укладаються в горизонтальні смуги орнаменту, з найбільш крупними мотивами внизу рушника.
Техніка хрестика часто імітує традиційні шви як більш легкий і доступний засіб зображення. У з’язку з цим з’явилась “обманна мережка”, на Чернігівщині її називали “фальшиве вирізування”. Вона справляє враження ажурної наскрізної техніки, яка полягає в тому, що напівхрестиком зашивається тло узору через один, а сам узор залишається білим і сприймається як орнамент. Рослинні узори , виконані цією технікою , втрачають натуралістичне трактування й набувають легкості й ажурності.
Техніка хрестика є різна: “косий хрестик”, “подвійний хрестик”, “прямий хрестик”, “обманка”, “курячий брід”, “ретязь” а також техніка “нанизування”.

“Косий хрестик”- виконуючи всі види вишивання хрестиком (лічбою ниток тканини, по канві або по нанесеному рисунку), необхідно дотримуватися таких правил:
1) вершини всіх хрестиків , які стикаються , мають збігатися так, щоб на проосвіт вишивки видно було дірочки;

2) верхній напівхрестик повсій вишивці повинен мати один напрямок.






“Косий хрестик” – найпоширеніший шов у сучасних українських вишивках. Він складається з двох косих стібків, які перехрещуються по діагоналі. Виконавши один косий стібок, робочу нитку переводять навиворіт, роблять прямий стібок, виводять її на лицьовий бік і накладають другий косий стібок, перехрещуючи його з першим.Утворюється “косий хрестик”.
Вишиваючи “косим хрестиком”, оформляють відразу цілий ряд хрестиків. Спочатку в одному ряді роблять косі стібки злііва направо, а потім зворотним рухом голки перекривають їх справа наліво. На вивороті утворюється рівний рядок вертикальних стібків.








“Подвійний хрестик”. На відміну від “косого” кожний “подвійний хрестик” вишивають окремо. Спочатку виконують діагоналі хрестика, а потім два перпендикулярні стібки так, щоб центр їх перехрещення збігався з центром перехрещення діагональних стібків.










“Прямий хрестик”- поширений у західних областях України, але елементи орнаменту побутує у вишивках і інших областей. Вишивають “прямий хрестик” так само, як і “косий, тільки перехрещуються вертикальні й горизонтальні стібки. Послідовність виконання показано на рисунку.













“Обманка” ще має назву “фальшиве вирізування”. З’явилася вона на Чернігівщині на початку ХХ століття замість складної і трудомісткої техніки “вирізування”. Виконується переважно чорним чи темно-сірим кольором по білому полотну або ж білими нитками по сірій конопляній тканині.

















Техніка виконання – розписнй “косий хрестик”, тільки вершини сусідніх хрестиків не поєднуються, а розташовуються на відстані, заданій рапортом рисунка.Малюнок утворюється незашитою тканиною.
Вишиваються хрестики з лицьового боку рядочками відповідно до малюнка. Завжди слід пам’ятати основне правило будь-якої вишивки – перехідні зворотні стібки від однієї групи хрестиків до другої не повинні перевищувати 0,8 – 1 см. Тому, вишиваючи “обманку”, відокремлюємо який-небудь фрагмент малюнка, вишиваємо на ньому рядки , потім переходимо до іншого фрагмента і т.д. Для того, щоб не закріплювати робочу нитку, якщо перехідний зворотний стібок утворюється довше 1 см, існує такий спосіб: голкою підхоплюємо вже виконані
короткі зворотні стібки й переходимо до тієї частини малюнка, яка нам потрібна. Таким чином, довгий перехідний стібок ми сховали під вже виконаними.
“Курячий брід”. Цей шов також застосовують у поєднанні з “лічильною гладдю”, “вирізуванням”, “солов’їними вічками”. Він являє собою зворотній бік “зернового виводу”, але вертикальні й горизонтальні стібки двічі не повторюються.
Під час вишивання робочою ниткою стягують нитки тканини, щоб утворилися невеличкі дірочки. На рисунку цифрами показано послідовність виконання роботи.








Цей шов має красивий вигляд, якщо його вишивають товстою крученою ниткою.Шов часто виконують у два, три й більше рядків. Для цього поруч з першим стібком виводять другий, третій і т.д.,змішуючи їх один відносно одного точно по вертикалі.На рисунку показано шов “курячий брід” у три рядки.







“Ретязь”. Шов “ретязь” застосовують як декоративний та маскувальний у поєднанні з іншими швами для оформлення країв виробів. Стібки лягають дуже щільно, на лицьовому боці виходить однакова вишивка , а на виворотньому – або всі стібки вертикальні, або два ряди горизонтальні. На рисунку показано послідовність виконання шва.







У 30-х роках ХХ століття на території Київщини, Чернігівщини поширилася так звана “писана”, або “рисована”, техніка шитва. Це умовно вирішені рослинні
орнаменти з різноманітних за формою листочків, пуп’янків, квітів.Техніка, нагадуючи гладь, має ту особливість, що попередньо на полотні вільно, від руки, малюється майбутній малюнок або переноситься рисунок на тканину за допомогою копіювального папіру.
Це перший і найпростіший спосіб перенесення рисунка на тканину.Оскільки копіювальний папір бруднить тканину, то для білої тканини краще використати папір жовтого чи зеленого кольору, тобто такий, який не залишає яскравого масного сліду. Копіювальний папір кладуть блискучою поверхнею на тканину, зверху накладають рисунок і прикріплюють до тканини булавками, що у процесі роботи рисунок не зсунувся. Контури рисунка акуратно обводять гостро заструганим олівцем, пам’таючи, що в процесі вишивання виправити викривлення ліній контура набагато важче.
Другий спосіб – наметування. Він дає можливість перенести рисунок на тканини, на які його не можна перенести через капіювальний папів (шовк, шерсть, оксамит тощо). Рисунок переносять на тонкий, цигарковий папір, прикріплений до тканини в потрібному місці і приметують яскравою ниткою по контуру. Потім папір акуратно відкривають. Цей спосіб дає пунктирну лінію контуру.





Третій спосіб – “припорох”.Він більш трудомісткий, але дає змогу переносити рисунок на будь -яку тканину. Цей спосіб позбавлений вад двох перших: тканина не брудниться, контур рисунка не викривляється. Рисунок переносять на кальку. Потім беруть товсту тканину, на неї кладуть білий папір, а зверху – кальку з рисунком. Акуратно, по контуру рисунка тонкою голкою проколюють дірочки на однаковій відстані одна від одної. Аркуш папере з наколотим рисунком накладають на тканину і прикріплюють. Ватяний тампон, щільно обгорнутий тканиною, змочують у розчині зубного порошку, в гасі (можна взяти синьку або сажу) і протирають весь рисунок через проколи. Розчин проходить крізь дирочки, залишаючи відбитки по контуру рисунка.
В українській вишивці яскраво й повно розкривається душа народу, споконвічне прагнення до прекрасного. Це давне і вічно молоде мистецтво.
В узорах вишивки жінки розповідали про свої думки й почуття, сподівання і страждання. Тому є вишивки сумні й замріяні, а є радісні й веселі, в яких барви й узори бринять, як жартівлива співаночка.
Людина намагалася прикрасити своє нужденне життя, зробити радісною важку щоденну працю. За допомогою лише голки й нитки на простому полотні народжувалися неперевершені узори вишивок.
Вишивка сьогодні живе повнокровним життям, прикрашає сучасний інтер’єр, одяг, надаючи йому своєрідності й неповторності.
Вишивці кожного району, навіть села притаманна художня своєрідність.
В нашому селі Рибинськ теж проживає багато майстринь вишивки. Здебільшого вишивають сарветки, простині, наволочки, думочки, а також рушники.
Вишитий рушник в Україні посідає особливе місце. Рушники – це символ України, відбиття культурної пам’яті народу. В їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи “дерева життя”, символіка червоного кольору. З літописів відомо, що під час весняних закликальних обрядів дерева обвішувались “убрусами”. Вишиті на них орнаментальні символи відповідали закликальній символиці родючості.
Рушник супроводжував селянина протягом усього життя – і в радості і в горі. Він завжди був символом гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Рушник виконував і важливу образно-символічну, літургічну роль у християнській обрядовності. Адже важлива роль рушника в ритуалі обмивання ніг, обличчя, рук під час літургії.В апостольських настановах сказано, що диякони повинні служити при таїнсті євхаристії, маючи рушники, хусточки для витирання вуст тих, хто причащається.
Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як побажання щасливого майбутнього, під час будівництва рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарувалим майстрам. На них приймали новонароджених, з рушника проводжали людину в останній путь. Існував звичай виготовлення похоронних рушників однією майстринею на все село.Особливу роль відігравав рушник у весільній обрядовності як один з найважливіших атрибутів.




Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м’ята.
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло-тепло стало…
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала.
У процесі історичного та культурного розвитку в Україні в кожній місцевості утворилися характерні орнаментальні мотиви й композиційні рішення, найбільш улюблена й поширена колірна гамма. Ще 100 років тому , досліджуючи вишивку, В. Стасов зазначив: “У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії , кожна рисочка мала тут своє певне значення… Це – складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей , а й для розуму й почуттів”.
В центральних районах України – на Полтавщині, Київщині, Черкащині, Чернігівщині – вишивка рушників має значне поширення. Тут стала популярною орнаментація з пишних рослинних форм. Мотив дерева-квітки - один з найулюбленіших у шитві рушників.Його семантика сягає у глибину віків і пов’язана з язичницькою міфологією. Священне “дерево життя” є символом матері – природи. Мотив дерева-квітки впродовж тривалого часу зазнавав модифікації й щоразу інтерпретував залежно від смаків і уявлень народних майстрів.
Так на Чернігівщині мотив дерева, вазона ускладнюється значною кількістю птахів. Це й великі пави по боках дерева й по кілька пар невеликих. Прагнучи в орнаментуванні рушників передати пишність, красу природи, її цвітіння, вишивальниці розміщують на стеблі величезну кількість різноманітних квіток і майже не зображує листків, які в порівнянні з квітами зовсім невеликі.
Зображення “дерева-квітки” скрізь має тричастий поділ, що в народній уяві асоціюється з царством підземним, земним, небесним. Дерево – своєрідний зв’язок світу потойбічного з небесним. Саме це підтверджує наявність зображень сонця, зірок. Поступово символіка птахів, як небесних представників, змінює своє первісне значення. Вони втрачають риси фантастичності, їх зображення на весільних рушниках ХІХ століття переходить у категорію символів кохання, побажання сімейного щастя.
Сива птаха літала,
Крилами двір мітала,
Сподівалась вінця до свого гумінця.
Рушники Центральної України вишивалися як хрестиком так і техніками вільного малюнка. До них належить “рушниковий” і “тамбурний” шви,




“полтавська “ і “художня”гладь. Ці шви виконуються не за рахунком ниток на тканині, а за попедедньо нанесним на полотно малюнком, який потім вишивається. Контур малюнка, найчастіше “дерева-квітки”, обводиться “стебловим швом”, а площини зображення пелюсток, листя, птахів вишивають “рушниковим заповненням”.Це невеликі різноманітні квадратики, прямокутники, розміщені в шаховому порядку. Вони дістали в народі назви: ”бігунець”, “насипочка”, “прикріп”, “шахматка”, “риб’яча луска”. Усі ці заповнення утворюють чергування вертикальних смуг, хвилястих ліній, штрихів різної густоти, площин різного наповнення кольором – усе це створює враження динаміки внутрішнього руху.
“Рушниковий шов” належить до техніки вільного малюнка гладь. Головним у цій техніці є художня виразність контурної лінії. Контур вишивається “стебловим швом”, а площини, які формують малюнок (квіти, листя, птахи), вишиваються рушниковим заповненням, тобто різноманітними ромбами, квадратиками, прямокутниками, чергування вертикальних смуг,хвилястих ліній.
“Тамбурний шов”. В основі його лежить найпростіший допоміжний шов “ланцюжок”, котрий у вишивці застосовується для обводки і зв’язку між окремими елементами композиції, а також ним користуються як самостійним швом.
Гладь широко використовується у вишивці рушників і нині вона має різні варіанти й називається “рисована вишивка” або “вибиванка”. Також в Чернігівській області побутують рушники, вишиті рахунковими техніками: ”вирізування”,”лиштва”, різноманітні мережки.
Матеріалом для вишивання є основа, на якій вишивають, -полотно, замша, шкіра тощо, а також те, чим вишивають, тобто нитки з льону , конопель, вовняна пряжа. Народні майстри вишивають на натуральній тканині – полотні.
Тип застосовуваної тканини залежить від техніки вишивання. Для лічильної вишивки потрібна тканина з полотняним переплетінням ниток, тобто така, на якій зручно лічити нитки.
Найкращими нитками для вишивання є муліне, ірис, гарус. В наш час широко застосовують вовняні й синтетичні нитки.
Для вишивання треба мати п’яльці, ножиці, бажано з заокругленими доверху кінцівками, набір голок з вушками різної величини та сантиметр.
Щоб вишивка не бруднилася, майбутній виріб тримають у спеціальній серветці. Поза під час роботи має бути зручною, освітлення достатнім.
Якщо дотримуватися перелічених умов, після закінчення вишивання виріб не потрібно прати. Прасують вишиті вироби тільки з вивороту на товстій м’якій підстилці. У такому випадку вишивка рельєфніше віділяється на тканині.


Создан 04 фев 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником